Історія вишивки
Вишивка в Україні один з найбільш улюблених і поширених видів декоративно-прикладного мистецтва. Її твори – це піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, світ образів, висхідних до міфології, стародавніми звичаями і уявленнями наших предків. Мистецтво шиття сягає своїм корінням у глибину віків і разом з тим є невід’ємною частиною сучасної культури. Декоративна прикраса одягу і побуту відома з глибокої давнини. Численні археологічні знахідки, письмові джерела свідчать про поширення в побуті скіфів і сарматів золотого шиття, аплікації, вишивки намистинами.
Давньоруська мініатюра, фресковий живопис, матеріали археологічних розкопок, літописні джерела дозволяють судити про високий рівень золотошвейного мистецтва в період Київської Русі. В орнаментах давньоруського шиття зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів, виконані чіткого ритму, величі і гармонійної рівноваги. Великою різноманітністю відрізняються рослинні візерунки. Долучившись до християнської середньовічної культури після прийняття християнства, Київська Русь отримала християнську іконографію як вже усталену систему, яка досягла своєї завершеності в Візантії і на Балканах. Однак замість сліпого наслідування і копіювання місцеві майстри вступили на шлях активної творчої переробки нового для них церковної спадщини. Літописи повідомляють про те, що в княжих сім’ях займалися шиттям, створювалися власні майстерні. Так, в XI столітті Анна-Янка, сестра Володимира Мономаха, дочка великого князя Всеволода, організувала в Андріївському монастирі в Києві школу, в якій знатні дівчата вчилися мистецтву вишивки золотом і сріблом. Відомо також, що Анна, дружина Рюрика Ростиславича, вишивала як для своєї сім’ї, так і для прикраси інтер’єрів церков.Визначною пам’яткою давньоруського мистецтва XIII століття є фрагменти шиття з зображеннями Оранти, двох ангелів і п’ятьох святих, виявлені при розкопках в Софії Київській. Протягом багатьох століть в області мистецтва золотого шиття були створені видатні пам’ятки, що відображають безперервний шлях розвитку цього виду мистецтва з часу його зародження і до його вершинних досягнень. Ці твори пов’язані з формуванням національної ідеї, боротьбою українського народу за свободу і незалежність, захист православ’я. Вони демонструють високий рівень художньої майстерності вишивальниць. У музеях України представлені високохудожні зразки українського золотого шиття XVI- XVIII століть, якими прикрашали одяг і предмети побуту верхівка суспільства. На дорогих тканинах – парчі, китайською та перською шовках, західноєвропейському оксамиті майстрині вишивали золотими і срібними нитками – “сухозолотніцей”. Українське золотное шиття XVI-XVII століть є подальшим етапом розвитку орнаментальних форм, в яких виразно відбивається переосмислення давньоруських традицій в поєднанні з досягненнями західноєвропейського і східного мистецтва, етапом, що відображає посилення впливу ренесансних мотивів. Церковна вишивка цього періоду вражає високим художнім смаком, виразністю малюнка, пластикою ліній, які демонструють новий підхід вишивальниць до вирішення завдань, що диктуються художньо-естетичними ідеалами часу. Друга половина XVII і XVIII століття відрізняються бурхливим розвитком усіх видів українського мистецтва. Духу життєствердження і енергії, що визначає характер української культури цього періоду, був співзвучний розвивається стиль бароко. З’єднавшись з місцевими традиціями, і перш за все з тяжінням народного мистецтва до підвищеного декоративизму, він знайшов своє яскраве і своєрідне переломлення в українському мистецтві. В шиття це проявилося в посиленні урочистості виробів, пишності і розкішності їх прикраси. Новий художній ідеал вимагав зміни образно-стилістичних рис і виникнення нових технічних прийомів виконання. У художньо-образної трактуванні вишивки переважає рослинний орнамент, форми якого наповнюються внутрішнім рухом, посилюється об’ємно-пластичне та мальовниче рішення. На повну силу розквітає вишивка гладдю різнобарвним шовком. Нове розуміння інтерпретації орнаментальних форм проявляється у відході від площинного візерунка і декоративного зіставлення колірних локальних плям і переході до тонкої градації колірної гами. Поряд з традиційними мотивами зображуються і місцеві рослинні форми, що ускладнює малюнок. Інтенсивна колірна гамма, її багата тональна розробка надають чуттєво-пластичну виразність орнаменту. Якщо в XVI – першій половині XVII століття у вишивці простежується зв’язок з графікою рукописних книг і гравюр, то в XVIII столітті створюються неперевершені зразки мальовничого рішення рослинного світу, виконані у вільній, невимушеній манері. Майстрині як би розписують голкою дорогоцінні тканини. Пам’ятники українського шиття – це синтез творчості іконописців, що створювали художній образ, і майстринь, які втілювали його в матеріалі. Образотворче шиття розвивалося в єдиному руслі із загальним напрямком українського мистецтва і в першу чергу іконопису, гравюри, стінопису. Твори церковного шитва створювалися переважно черницями в майстернях при обителях, які були не тільки школами шиття та іконопису, але і предже всього центрами культури і освіти. Дійшли до нашого часу архівні матеріали розкривають імена майстринь, в різні часи залишили після себе підписані ними роботи. Високий культурний рівень і широта кругозору цих неординарних особистостей, які зробили новий зміст в твори шиття, тісно пов’язавши їх з духовним життям свого часу, справили величезний вплив на загальний процес розвитку церков- ного шиття в очолюваних ними монастирях. В кінці XVIII – початку XIX століття в поміщицьких садибах працювали майстерні, в яких фортечні вишивали різноманітні предмети побуту та одягу. Особливий розвиток отримують вироби, прикрашені бісером, філе вишивкою білим шовком на тонких прозорих тканинах. Найбільш повно в музеях України представлена українська народна вишивка. При стилістичної спільності художніх рис в цілому це перш за все різноманіття яскраво виражених локальних особливостей кожного регіону, що проявляються в характерних орнаментальних мотивах і композиціях, улюбленою колірній гамі, специфічних техніках виконання. Дослідження орнаментально-образотворчої системи української вишивки виявляє співіснування як рослинного, так і геометричного орнаментів, семантика яких свідчить про їх древні корені.